На OpenSpace появился материал российского журналиста Федора Сваровского “Классификация пиарщиков”. Он делит их на несчастных лохов, агрессивно-деструктивных товарищей, манипуляторов и другие подвиды. Написано легко, читается приятно. Только вот одно неясно. Из описания подвида “бездельники-лоботрясы” следует, что пиарщик, окромя организации для своего работодателя контактов с прессой и оптимизации этого процесса, ничем не занят? Получается, если топы открыты и общаются с прессой напрямую - пиарщик бездельник? Ну ерунда ведь совсем.
Это общее мнение о пиарщиках пишущей братии, или просто личное “я так вижу” господина Сваровского? А то с масосвыми петициями “нам не нужны пиарщики, нам нужны топы” как-то напрочь не вяжется.
none
Loading ...
7 responses so far ↓
Roksana // Сен 25, 2008 at 14:24
Анно, ви не згодні тільки з визначенням “бездельники-лоботрясы”, а все інше вас не дивує?)
// Сен 25, 2008 at 14:41
Роксано, я не в усьому згодна з класифікацєю, прото усі ці типи мені добре знайомі. Тому решта мене геть не дивує. Ні, брешу. Ще трохи дивуює “эти люди осуществляют такой важный для журналиста процесс, как «слив» информации в обмен на недорого стоящие журналистские обещания”, але лише трохи.
Roksana // Сен 25, 2008 at 16:40
Анна, мене направду дивує той факт, що люди котрі мають справу з репутацією (створюють та управляють нею) самі нічего не роблять для того, щоб змінити громадську думку про професію піарник. Професія як професія. Вимагає багатьох достойних якостей між іншим. Є ж журналісти які не вміють писати, АйТішники ламери, маляри з лівими руками. Проте їх професії такими епітетами не наділяють.
// Сен 25, 2008 at 16:51
Знаєте, Роксано…
По-перше, це класична ситуація “босий чоботар”. По-друге, на превеликий жаль, непрофесійних, не дуже кваліфікованих піарників на ринку переважна більшість.
І найгірше у цьому - саме вони, більшість, створюють репутацію професії. Наразі спроби якось вийти з замкненого кола натикаються на те, що потрібно це меншості. А докладати до того зусиль згодні далеко не всі - щонайменше, це вимагає часу. Якого зазвичай не вистачає, та й шкода.
Була ідея зробити хоча б одну систему професійної сертифікації, на результати якої могли б орієнтуватися компанії, що шукають парника. Проте, як завжди, вона розбилася об традиційне “а судьи кто”. Тому що комусь із професіоналів першого класу, і не одній людині, прийдеться витратити декілька місяців на розробку вимог, принципів та методик для такої сертифікації. Хто за це платитиме? Ніхто. Хто потягне таке на громадських засадах? Серед нас поки немає місіонерів, що можуть дозволити собі працювати місяцями за ідею.
Та навіть якщо все це буде зроблено, де гарантія, що сертифікати не куплятимуться через виконавців проекту так само, як зараз можна придбати диплом будь-якого вуза?
Тому маємо, як відомо, те, що маємо. Хоча й прикро це. Та й соромно.
// Сен 25, 2008 at 22:51
Були такі місіонери - трохи не тут, але близько. То їм люди не те що не допомагали, а й просто палки в колеса вставляли - завжди знайдуться люди із заздрістю, комплексами і т.п.
Перевірено. Тому наявність ресурсів для безоплатної роботи - не вирішальний фактор, заробляти гроші не так вже і складно.
Це вже хто які перед собою цілі ставить.
З іншого боку - робити щось потрібно в будь-якому випадку. Еволюція, вона триває.. Треба включатися в точках біфуркації..
// Сен 26, 2008 at 10:15
Никак не могу самоопределиться. Я циник или бездельник?
// Сен 26, 2008 at 10:30
Женя, не знаю! Может, сразу в президиум?
shuman303, Потрібно. Але що саме?
You must log in to post a comment.